Червоне століття: Київ: АртЕк, 2005. 888 с.

Книга являє собою спробу нового жанру — жанру філософії історії за аналогією з тим, як пишеться філософія науки чи філософія мистецтва. Матеріалом, на якому писалась книга, є історія європейської цивілізації XX століття, насамперед того регіону цивілізації, який був охоплений комуністичним тоталітаризмом. Філософія історії має справу не з подіями самими по собі у їх часовій послідовності, а з історичним смислом подій. Проблеми історичного смислу безпосередньо пов'язані з оцінкою добра і зла в людському чині. Найбільші таємниці минулого століття не стільки у важливих деталях подій, історичній інтризі та прихованих стратегіях боротьби могутніх політичних сил, скільки у правильному розумінні й тлумаченні сенсу історичних явищ. Саме навколо оцінки історії розгортаються гострі суперечки, зокрема в українській історії — навколо оцінки Центральної Ради, гетьманату, Директорії, націонал-демокрагії та соціал-демокрагії, «розстріляного Відродження», голодомору і Великого терору, Вітчизняної війни та боротьби УПА, долі української культури в УРСР та в діаспорі, «перебудови» та наслідків її провалу (чи перемоги, важко сказати). Всі ці проблеми смислу національної історії розглядаються у книзі на широкому тлі.